?

Log in

No account? Create an account
Колись у мене була звичка – давно, у дитинстві ще – звичка сумувати… - Время уходит [entries|archive|friends|userinfo]
igordaily

[ userinfo | livejournal userinfo ]
[ archive | journal archive ]

[Nov. 11th, 2013|11:09 pm]
igordaily
Колись у мене була звичка – давно, у дитинстві ще – звичка сумувати під зорями. Зорі казали: все мине, що дороге людині – дерева, з чиїх плодів зростало її тіло, літо, котре бронзовило її шкіру, її батьки, її діти. За дивним збігом, голос зірок був найсильніший тоді, коли кінчалося літо – небо ронило сльози-метеорити на людські, щойно викопані від картоплі городи; я ходив городом од дерева до дерева, тулився щоками до сухої кори, в кронах клубочились тихі тіні.
Про що я сумував – чи про це можна розказати?
Печаль і краса – близнюки. Вслухайтеся у найпрекраснішу мелодію – вона сумна.
Потім, коли я закохувався – я закохувався у жінок-трагедій. І як тільки трагедія припинялася, моє серце переставало завмирати.
Зараз я ходжу під зорями, по містку над морем, звідки моя дитина вперше стрибнула, де вперше я допоміг їй перебороти страх. Зараз тут пустка і холод, так, як ніби я гуляю по майбутньому – де мене вже не буде, а моя дитина перестане бути дитиною. Здається, що це не я сумую – сумують камені містка, що, будучи німими, не можуть розказати про дитяче щастя, котре бачили.
LinkReply

Comments:
From: alex_dignus
2013-11-12 12:32 pm (UTC)
Печаль і краса – близнюки

Думаю, це залежить від індивідуального сприйняття. Тому теза про мелодію, звернена на переконання читача, тут є зайвою. Для тебе це так, ти так відчуваєш, інший відчуває інакше і скаже світові з такою ж переконаністю: «Вслухайтеся у найпрекраснішу мелодію — вона весела».

От наприклад Франциск Ассізський, який провів життя, сповнене матеріальної нужди, але був найяскравішими пророком Радості. Він кругом бачив лише всепереможну радість, при цьому дивився на середньовічний світ, в якому було куди більше болю, нужди і несправедливості в житті маленької людини, ніж в нинішньому світі з усіма його вадами. Але св. Франциск постійно радів і славив Бога з радістю, він помножував Божу Радість, якщо можна так сказати. Радів і з людьми, і з птахами, і з квітками. Писав вірші і співав, сповнений радості.

Коли св. Франциск молився, то він казав Богові «...Ти є оплот, Ти є спокій, Ти є радість...» (Записка брату Леву). Звісно, з т.з. християнства взагалі куди легше прийняти і обґрунтувати Бога радості, а сум і печаль віднести до тимчасової характеристики тварного, яке страждає від гріхопадіння. «Радійте в Господі завсіди, і знову кажу: радійте!» (Фил. 4:4, пер. Огієнка)

Коротше, суб'єктивно бувають дуже різні сприйняття світу і краси. Як же там воно об'єктивно є ми знати не можемо (і чи є це «об'єктивно»?). Втім, кому дано — може вірити. Кожен в своє, так? :)
(Reply) (Thread)
[User Picture]From: igordaily
2013-11-12 12:51 pm (UTC)
варто поки залишити за дужками, що є радість у розумінні містиків та богословів, а звернутися до суб"єктивного відчуття

приміром, чи є жанр, протилежний трагедії, так само сильний і глибокий? класику голівуду нє прєдлагать, гг

якщо подивитися на статистику - у світових музичних хітах, який відсоток "радості" і "суму"? я думаю, ніщивний для першого.

далі беремо літературу) сподіваюсь, тут усе ясно?)

тому я і кажу - прекрасне народжується з _особливого_ суму - котрий, звісно, не має нічого спільного з тим, що ми кличемо депресією, розтроєністю, трауром.

зеркальності, на яку ти натякаєш, тут нема. все, на мій погляд, складніше.

(Reply) (Parent) (Thread)
From: alex_dignus
2013-11-12 02:22 pm (UTC)
що є радість у розумінні містиків та богословів

Цікаво, що ти згадав містиків і богословів, бо якраз у них радість є основним відчуттям. І, наскільки, я міг судити з їх слів це радість буквальна — радісне відчуття. Тобто може бути і «ум во аді» і розуміння своєї страшної гріховності тощо, але при цьому справжня, звичайна проста радість.

Коли ти читаєш вищезгаданого пророка радості і простоти Франциска чи про нього, то видно цю просту радість. Так, може там є і щось більше, але вже що точно є, так це звичайне відчуття радості! А не всєлєнської печалі за все. Хтось дивиться на дерево і відчуває печаль, Франциск дивиться на дерево і відчуває радість.

Я не спеціаліст по жанрах, але нєсть числа тим творам, які не гірші відомих трагедій і не мілкіші за суттю. Ось який жанр, наприклад, у тих-таки «Квіток св. Франциска» (таких творів ще багато існує, це просто раз він у мене зараз на умі крутиться). І це не тільки в духовній л-рі — який жанр у «Декамерона» Бокаччо?

якщо подивитися на статистику - у світових музичних хітах, який відсоток "радості" і "суму"? я думаю, ніщивний для першого.

Можливо кількісно печаль і переважує. Але, думаю, і тут і у літературі це значить лише одне: це діагноз людству, а не почуттю радості. Яке, уви нам, так часто видається «легковажним».

Звісно, печаль є логічним і по-своєму дуже вірним почуттям, того її так усюди і багато у творах людей (а як багато дала філософська печаль чи екзистенційний смуток!), але це лише тому, що печаль нас оточує і лежить на поверхні. Але деякі (не я, я сам переважно печального складу, хоча і критичний до себе :) бачать те, що глибше і сильніше. Радість. Кожен відчував її, але так мало з нас могли розгледіти її глибину і коріння...

Edited at 2013-11-12 02:24 pm (UTC)
(Reply) (Parent) (Thread)
From: alex_dignus
2013-11-12 02:32 pm (UTC)
Я б ще додав, що печаль і радість поєднані. Але радість з них більша. Шляхом до відчуття радості може стати навіть відчуття печалі, але ось це як раз — досить-таки висока духовна практика. Зазвичай радість приходить з інших джерел, власне, мабуть це і завадить нам «постійно радуватися», як нам радять найвеличніші духовні маяки.
(Reply) (Parent) (Thread)
[User Picture]From: jabloki_indun
2014-01-22 04:42 pm (UTC)
ти залишився живим і, попри катування, став ще більше собою. спасибі що вистачило сили на таке
(Reply) (Thread)
[User Picture]From: igordaily
2014-02-02 09:01 am (UTC)
Да,тіки жж закинув шось))
(Reply) (Parent) (Thread)