?

Log in

No account? Create an account
Время уходит [entries|archive|friends|userinfo]
igordaily

[ userinfo | livejournal userinfo ]
[ archive | journal archive ]

Вічник [Oct. 4th, 2013|01:31 am]
igordaily
Мені тисячі років, мій вік такий великий, що не може поміститися у моїй пам’яті. Весь час осідає у моєму серці; воно ледь тіпається, нездатне злетіти з тисячолітнім вантажем.
Найбільше, що турбує майже-вічну істоту – це зовсім не почуття старості, а навпаки. Старість людини – вона не про той час, котрий пройшов, вона – про той, котрий залишився.
А тобі, тисячолітньому – попереду безодня часу, і ти почуваєшся напрочуд безтурботним поряд з поколіннями людей.
Люди тобі схожі на дельфінів – вони на секунду вистрибують з небуття, щоб у наступну мить туди повернутися.
Люди з самого народження, з самого дитинства старші за мене, бо у них обмаль часу, їм треба зосереджено випити чашу свого дитинства і молодості, кинути її об стіну, народити дітей, накопичити собі на похорон.
Я ходжу обережно, бо серце страшенно важке, втратити рівновагу і впасти дуже легко. Коли я стою, я неодмінно хочу сісти, коли сиджу – тягар у грудях примушує лягти. То не роки тиснуть, то – одинокість, настільки сильна, що збиває з ніг.
Ти не встигаєш потоваришувати з людьми, бо – як тільки ти подружився з дитиною, вона стає юнаком, дружба з юнаком миттєво гине, бо той обернувся бюргером, ще мить – і він вже дід, що чекає смерті, і в тому очікуванні нема місця дружбі.
Нема сенсу кохати, я приречений залишати жінок без пояснень, бо всеодно нічого не можна пояснити. Тендітна дівчина – не можна тримати її, бо вона запізнюється назустріч своєму материнству.
Можна дозволити собі кохати лише повій, бо тільки їм своїм коханням не додаси страждань.
Кабаре налите музикою і теплим хмелем. Я дивлюсь на повій з темної дощової ночі. Коли вони на секунду тверезіють, то відчувають невидимий погляд, помічають за вікном мою розмиту постать. На мить вони все розуміють, але потім нова хвиля сп’яніння зносить їх у танок. І я, і вони знають, що життя і небуття мають лише дрібні відмінності.
LinkLeave a comment

судовэ [Sep. 25th, 2013|12:33 am]
igordaily
У четвер, 26 вересня, о 14-00 – друге засідання суду у справі про моє (наше) затримання у залі Київради.
Якщо ви витратите годину свого часу і прийдете, то однозначно внесете свій вклад у боротьбу зла з добром. Очі нормальних людей, з незабрудненою совістю і з невикривленою психікою – це дуже потужна зброя у суді.
Стовідсотковий покидьок – рідкісне, унікальне явище. Більшості масових убивць буває неприємним їхнє зайняття. Що вже казати про бідолашні душі багатьох вітчизняних суддів, розірвані між великим злом і маленьким добром, що ніяк не вичавиться з них. Людина – міцний механізм, і зруйнувати у ній людяність повністю й остаточно дуже важко.
Я вже писав, що нам вдалося відстояти справжній, повний судовий процес. Суддю переконали дослідити докази, допитати свідків. Це – розкіш у наш час. Мабуть, хтось десь там недогледів.
На це засідання покликали свідків – беркутівців, котрі виносили нас із зали, співробітників КМДА, котрих змусили писати на нас фальшиві свідчення. Варто свідкам лише розкрити рота – і капець, я певен, справа розтане, як сніжинка у гарячій каві.
У таких ситуаціях беркутівців начальство не пускає свідчити. Чи піде суд на принцип і буде вимагати приводу свідків у суд – ось це питання, котре, ймовірно, вирішуватиметься у четвер, і котре однозначно вплине на фінальний результат.
Для тих, хто не знайомий з процедурою в Апеляційному суді Києва (Соломянська 2а, висотка на площі) – треба прийти в зазначений час З ПАСПОРТОМ, помічник судді викликає з холлу учасників і веде їх у залу, де буде засідання. Приємно буде побачитися!
LinkLeave a comment

ТАБУ НА МРІЮ [Sep. 15th, 2013|10:49 pm]
igordaily
За останні декілька тижнів декілька разів постив у мережу свої думки щодо майбутнього розвитку Києва. Усім, навіть найзлішим критиканам, я вдячний за відгуки. Та, чесно кажучи злих критиканів, за великим рахунком, не було.
Натомість проявився дивний тип людей, про який не можу змовчати.
У деяких коментаторів проявилась якась дивна алергія до думок про майбутнє. На диво, вони намагалися відмовити мені у праві мислити про те, що має бути на місці Києва через 5, 10, 30 років.
Натомість безцеремонно пропонували зосередитися на якихось інших, на їх погляд, більш важливих речах, котрі стосуються сьогоднішнього дня, завтрашнього, наступного року-двох.
Вони натякали на те, що думати на десятиліття вперед означає мріяти, а мріяти означає займатися повністю безперспективною справою, фактично – тікати від реальності.
З обома цими логічними засновками я категорично і абсолютно не згоден. Відсутність плану означає заплановану поразку. Поразка починається рівно там, де закінчується план. Спланував на 3 роки – будеш програвати через три роки, навіть якщо перед цим все піде успішно.
Мабуть, спільнота, що не відчуває себе суб’єктом майбутнього, ще й пишається цим, як чеснотою «прагматизму» – мабуть, це і є та темнота, котру треба заповнити світлом. Інакше перспектив не буде.
Це перше. А друге, про мрії – я впевнений, що все, що я скажу зараз, може й не вплинути на цих, гм, скептиків, але все ж скажу. Енергія людського життя і є мрія. Усе, чого сягало людство, спочатку було мрією. Без мрій нас чекають печери, звідки ми вийшли – але там для нас уже надто мало місця. Тому у людства лише два шляхи – або до зірок, або у небуття. Мрія – найбільш прагматичне питання, питання виживання.
Саме мрійники є тими людьми, котрі руйнують кордони між можливим і неможливим. Саме мрійники є найбільш затятими, упертими борцями, людьми практики.
Незрозуміло, звідки взялася ідея про монополію нігілістів на прагматизм. Це спростовується і логікою, і практикою. Але, без сумніву, це одне з найбільш шкідливих уявлень.
Тут був ще один моралізаторський абзац, але я його видалив.
Коротше, нехай ідуть к бісу субпасіонарії, забороняти мені мріяти має право лише більш успішний прагматик, ніж я!)
Link2 comments|Leave a comment

Гогольфест [Sep. 14th, 2013|10:49 pm]
igordaily
Гоголь малював шабаш нечистої сили, зараз нечиста сила на шабаші малює Гоголя.
Нечиста сила ні зла, ні добра; вона відрізняється від людей лише силою, за силою люди йдуть на шабаш.
До чого тут Гоголь, чому його ім’я вони взяли, коли придумали фестиваль? Мабуть, він для них – як якір, котрим їх кочівні душі, вітром принесені, чіпляються за цю землю. Через Гоголя, як через корінь, Україна дає їм соки і натхнення.
Соки України в цю пору темні, холодні, як вересневий дощ, мертві душі виходять з товщі землі і кружляють над поверхнею, змішуються з натовпом.
Відьми горять яскравим полум’ям, у натовпі вони світяться, напів-люди, напів-факели, і я гріюся коло їх вогню. Кожна з них – моя сестра і моя кохана, мабуть, це єдиний вид любові, доступний мені: довго вдивлятися у полум’я, у котрому згоряє їх життя, відчувати, що кожна з них – моя рідна, котра кинула виклик звичайній людській долі і людській смерті, збунтувалась і забажала від Бога смерті набагато більшої.
Ті секунди, котрі я дивлюся у очі, за котрими триває цей недовгий бунт, важать більше, ніж решта мого життя, тобто я – це той, хто дивиться у очі відьми, чиє серце затиснене між болем і коханням.
Я не знаю, як я можу зробити їй краще, мені залишається лише бути з нею до кінця, а далі – йти прориватися з боєм у вічність, несучи у собі пам’ять про неї.
Link8 comments|Leave a comment

апеляція на київраду [Sep. 13th, 2013|02:40 pm]
igordaily
Друзі, щиро вам дякую за підтримку вчора! І щиро вибачаюсь, що не
попередив (бо сам не підозрював), що судове засідання може тривати дві з
половиною години. Утім, те, що процес саме став реальний, з дослідженням
доказів і допитом свідків – це саме те, що нам потрібно. Очевидно, що
нашим воріженькам не вдасться зам’яти по-тихому справу про наш арешт у
залі Київради. Рано чи пізно, ми доб’ємося правди, а зараз, принаймні,
зможемо цю правду донести до людей.
Разом з тим, я вважаю, що склалася абсолютно нездорова ситуація. У цьому
адміністративному процесі (всупереч усім можливим уявленням про такий
процес) я поставлений в умови, коли мені потрібно доводити, що дії
державних посадовців не могли ні за яких обставин бути законними.
Ключове тут слово «ні за яких». Увесь всесвіт широких можливостей – проти
звичайної людини.
Людині треба спростувати усі ті сотні та тисячі припущень щодо підстав, на
яких – гіпотетично! – могла б базуватися законність дій міліції. При тому, що
жодна, жоднісінька з цих підстав не вказана у матеріалах справи.
Якого, даруйте, біса?
Коли посадовець втручається у мій, громадянина, простір, коли він дає
команду скрутити мене і, нехай на короткий період, але все ж позбавити
мене волі – то саме він має діяти, виходячи з чітких, зафіксованих підстав,
ясно і коректно сформулювати мотиви своїх дій.
Натомість такого український суд не вимагає од міліції. Громадянина можна
схопити, і потім ще й змусити виправдовуватися, що його не можна було
хапати.
По вулицям міста можна ходити, лише маючи неспростовні, незнищимі
докази того, що тобі ДОЗВОЛЕНО ходити. Якщо таких доказів немає, або такі
докази зможуть знищити менти під час або після затримання – то ти у
небезпеці.
Нездоровість, та навіть, я б сказав, повна збоченість ситуації полягає у
тому, що суддя тут одночасно є і прокурором. Саме він, і більше ніхто,
придумує підстави дій міліції, одну за одною, і потім сперечається з
адвокатом і затриманим. Яка, трясця його матері, змагальність сторін? Є
лише Караюча особа і громадянин, і фінальне рішення – за слугою Кари.
Я не вбачаю в цій нездоровій ситуації якусь конкретну змову влади щодо
нас, громадських активістів, котрі захищають місто від групи шахраїв і
злочинців. Змова була, але лише на етапі затримання та визначення
покарання.
Але все, що відбувалося після того, є елементом системи, котра набагато
старша з нинішній режим, і яка вкорінилася у нашому суспільстві набагато
глибше, ніж може вкорінитися якийсь окремий кучмізм, оранжизм чи Сім’я.
Чи вина це конкретно судді, що розглядає справу?
Я спеціально взяв паузу до сьогоднішнього ранку, щоб охололи емоції.
Звісно, від судді у процесі все залежить трохи менше, ніж повністю. Але
суддя, якщо раптом вирішить судити на свій, а не на чужий розсуд, також
керується не тільки текстами законів, а й своїми уявленнями про те, що є
прийнятним і неприйнятним у суспільстві. І суть якраз у тому, що більшість
громадян саме так і мислять – дозволено лише те, що прямо прописано у
законі. А все інше, про що закон мовчить – заборонено.
Я тут готовий поклястися, що моя суддя щиро вірить у те, що будь-яким
вказівкам міліції слід підкорятися. Я впевнений, що так думає не лише вона,
що так підсвідомо мислить і відчуває світ значна частина українців.
Мені здається, що розділ між суспільствами вільними і невільними
проходить саме тут.
P.S. Урочисто обіцяю розгорнутий анонс на наші наступні судові засідання.
Вони, запевняю, будуть цікавими для журналістів і просто небайдужих.
Найближче засідання по нашій справі «в’язнів Київради» 18 вересня, по
Олексію Герману. Забігаючи наперед, скажу, що букет порушень у нього
набагато більш вражаючий, ніж у мене. Тому, прошу слідкувати за
анонсами.
LinkLeave a comment

завтра мій суд [Sep. 11th, 2013|09:24 pm]
igordaily
Завтра у мене апеляція з приводу адмінарешту як покарання за присутність у залі засідань Київради. 11-та година, Київський апеляційний суд, Солом"янська, 2. Це хмарочос на Соломенській площі.
Журналісти можуть бути присутні як фізичні особи. Фізичні особи, не-журналісти, також;)
Шкода, пізно згадав написати, сьогодні судили Гостиний Двір (засудили), це звісно важливіше.
LinkLeave a comment

Сьогодні суд відмовив нам у скасуванні дозволу на реконструкцію Гостиного [Sep. 11th, 2013|07:43 pm]
igordaily
Жодного дня без судді;) Ігор Погрібниченко
Продовжуємо знайомство з суддівським корпусом України. Це – мій тезка, Ігор Миколайович Погрібніченко. Фото, ймовірно, 2000 року. Як написано, селф-мейд мен – син медсестри і водія з луганської глибинки, вчився в Харкові на юриста, потрапив одразу у київську прокуратуру...
11 вересня, 18:53
LinkLeave a comment

Моє півчуття – судді Єфімовій [Sep. 6th, 2013|12:07 am]
igordaily
Сьогодні я особисто вичерпав всі можливості правового захисту в рамках держави Україна. Намагаючись оскаржити своє перше у житті затримання, я отримав негативний результат у апеляційному суді. "

Апеляція" підтвердила абсурдне рішення першої інстанції (оболонського "суду") – мовляв, затримали мене правильно, і впаяли штраф теж правильно.

Мені трапилася досить відома суддя. Суддя палати з кримінальних справ суду Ольга Єфімова двічі виносила рішення по апеляції щодо арешту Юлії Тимошенко. Обидва рази, звісно, лишала екс-прем'єрку за гратами.




Як пишуть, ще вона підтвердила правильність рішення про адміністративний арешт на 10 діб пенсіонерки, котра зрізала стрічку з вінка, покладеного Януковичем до пам'ятника Шевченку.

Єдина світла пляма у цій темряві – це рішення про звільнення непересічного Ігоря Гаркавенка з СІЗО під підписку про невиїзд. Гаркавенка звинувачували у забиванні кілків у плитку Майдану. Втім, у нього ж було алібі...

Словом, у мене шансів було не так багато. Але як я себе не силував, все ж було розчарування.Read more...Collapse )
Link10 comments|Leave a comment

Дощ [Sep. 3rd, 2013|09:40 pm]
igordaily
Місто закреслене дощем – місто-помилка. Вода змиває літо, струмки несуть його у підземні стоки; літо прохально простягає руки до перехожих – а ті, осліплені своїми парасолями, бредуть і не помічають німого прохання. Річний цикл бере розгін, люди потроху дряпаються на гору, котра височить вдалині – гора-зима, з трьома засніженими вершинами грудня, січня і лютого, люди мріють про теплу долину, котра за горою, зараз така далека.
Біля мене зупиняється автобус, і відкриває двері. Цей автобус іде на мою минулу вулицю, у моє минуле життя. Я отак і захотів сісти на одне з його яскраво освітлених крісел, і повернутися, відмотати все назад, виправити усі помилки, доробити усі уроки, дослухати усі лекції та дочитати усі книжки, що лишилися лежати напіврозкритими.
Але нога робить крок вже звичною дорогою, і я прямую геть від автобуса у пітьму, закреслений дощем. Краплі стікають по моєму обличчю; здається, що всі ті перехожі під парасолями ховають свій плач, здається, вони бредуть сліпі через сльози.
LinkLeave a comment

як повернуть земельку? [Sep. 2nd, 2013|10:25 am]
igordaily
От мабуть ми усі багато думали про те, що ж робити з усіма цими землевідводами Київради (а перед цим – ще й землевідводами Сан Санича Омельченка).
Чесно кажучи, я інколи геть не бачу виходу без уведення революційної законності. Як без виходу за нинішнє конституційне поле повернути награбоване? Адже його розміри просто вражають.
Тільки з 2002 по 2010 рік до чинного Генплану було внесено 1143 зміни, внаслідок чого площа парків, скверів та бульварів скоротилася майже вдвічі – з 6,6 тис. га до 3,7 тис. га, натомість за Генпланом на сьогодні в столиці мало бути 7,6 тис. га зелених зон.
Як бути? Нехай Верховна рада визнає усі ці рішення незаконними окремими законом? Чи достатньо буде чесного суду – приміром, подати «оптовий» судовий позов, відсудити, визнати ці всі зміни незаконними і відправити на нове переголосування новою, легітимною Київрадою?
Чи обтяжити нинішніх власників сумнівної землі якимось особливим податком, що стимулюватиме їх добровільне зречення вкраденого? Наскільки це буде у правовому полі, такий специфічний податок? Чи може диференціювати орендну плату за землю (там, де є така можливість – а чи є така надійна можливість піднімати орендну ставку?), щоб ті, хто накрав землю, платили значно, значно більше?
Юристи, політологи, просто розумні люди – що скажете?
Link4 comments|Leave a comment

navigation
[ viewing | 10 entries back ]
[ go | earlier/later ]